Край, де ти робив найперші кроки: Промисловість

В 1923р. мисливець із Чемерполя Задорожній поблизу садиби Панаса Клименчука виявив “чорне каміння”.

Під цим деревом у 1929 році взято геологічну пробу у
якій було виявлено промисловий вміст графіту

Зразки його були відправлені до Петроградського геологічного комітету та в Одеське гірниче управління. В 1928 р. на садибі Омеляна Чабанюка почала працювати геолого – розвідувальна експедиція Московського інституту мінералогії на чолі з інженером – геологом Олександрою Василівною Гуляєвою. Як і передбачалося геологи знайшли графіт. В 1929р. розпочалися роботи по спорудженню комбінату. Начальником будівництва було призначено Янюка, головним інженером Шубовича. 5 травня 1931 р. розпочалися розкривні роботи. На лівому березі Пд. Бугу почалися розробки першого кар’єру.
Він мав обриси величезного човна довжиною біля 1 км та шириною 80 метрів. Роботами на кар’єрі керував Федір Іванович Плаксій. Більше 150 грабарок вивозили грунт з кар’єру на лівий берег річки, 450 робітників з допомогою вибухівки та кайл видобували графітову руду. Черпачками руду накидали на ручні вагонетки, які тяглися пристроєм по кільцевому тросу. За добу з кар’єру вивозилося біля 400 тон руди.

В 1936 році кар’єр досяг 20 метрової глибини. З’явилася небезпека плавуну. Тому було вирішено пришвидшити розкривні роботи на новому місці за 1,5 км на південь від основного. Новий кар’єр назвали «Південним». В зв’язку з тим, що пласти із заляганням руди йшли на глибину, в 1938 році було пущено в експлуатацію шахту з похилим стовбуром. В цьому ж році від шахти до кар’єру було прокладено бруківку Так розпочав свою діяльність Заваллівський графітовий комбінат, офіційне відкриття якого відбулося в листопаді 1934 р. Наступного року на комбінаті було вироблено 3063 т графіту. На той час руду добували шахтним способом. Одна із шахт мала назву «Південна».

За даними Всесоюзного перепису населення, проведеного в 1926 р. в

с. Завалля проживало 1174 жителя. З них 543 чоловіка і 631 жінка. За національним складом - 1167 українців і 7 євреїв.

В другій половині 1930-х років для роботи на графіт комбінаті прибуло 125 чоловік з Башкирії.

Панорама Завалля. Зйомки фірми "Кромфюльд", 1942 рік

З початком роботи комбінату почала розвиватися соціальна сфера. Тут працювала 7-річна школа, в якій навчалися також діти із сусідніх сіл, медпункт ат аптека.

По закінченні війни постала проблема відбудови зруйнованого господарства. Не вистачало кваліфікованих кадрів, будівельних матеріалів, технічного обладнання. Проте трудовий колектив графітового комбінату на чолі з директором Синіловим взявся до виконання важкого завдання. За короткий час були засипані ями від вибухів бомб та снарядів, окопи. В селищі організували видобування каменю та виробництво цегли. В кінці 1945року колектив підприємства поповнився демобілізованими воїнами і складав 460 чоловік. В цьому році повністю було відбудовано механічний цех і кузню, гараж, деревообробний цех, насосну станцію, на 80% відремонтовано приміщення дизельної станції, на 50% -- сховище для пального на 120 л., проведено 15 км електроліній, тощо. Відновлювальні роботи проходили в дуже важких умовах. Підприємство на той час мало лише два автомобілі та 11 коней. Тому довелося залучати до виконання робіт колгоспні коні.

Шахта 1955-1956 рік

В 1946 році на комбінаті побудовано пороховий склад, пожежне депо, конюшня на 40 коней, відновлено роботу пекарні, їдальні, будинку культури на 180 глядачів, магазини, лазню.

В квітні 1948 року графітовий комбінат відновив свою роботу. З квітня по грудень тут було добуто 56 тис. тон руди і вироблено 3045 тон графіту.

З 1957 р. Заваллівський графітовий комбінат перейшов на новий спосіб видобування руди: з шахтного на відкритий (кар’єрний). Продукція комбінату експортувалася в майже 20 країн світу. В 1968р .вона була виставлена на ВДНГ (виставку досягнень народного господарства), адже підприємство видобувало 75% кристалічного графіту в СРСР. До 30% продукції ЗГК йшло на експорт у 14 країн світу, в тому числі в Японію, США, Канаду, ФРН.

Тривалий час очолював підприємство талановитий керівник -- Ремесленніков Анатолій Костянтинович, який зробив чимало добрих справ як для комбінату, так і для селища. Директором підприємства його призначили в 1953 році. На той час селище являло собою кілька двоповерхових будинків в центрі. Із дерев росли лише акації. Від Завалля до Салькового була ґрунтова дорога і в негоду машини тягнули трактором, а до районного центру доводилося добиратися потягом, що превозив продукцію комбінату. Завдяки невтомній організаторській роботі Ремесліннікова А.К. Завалля поступово почало перетворюватися в квітуче селище. Почали будуватися багатоповерхові будинки. Опалення та водопостачання в них стало централізованим. Біля будинків почали насаджувати фруктові дерева. Під час суботників був насаджений парк. Особливо гордилися заваллівці великою кількістю троянд, якими були засаджені клумби та алеї.

В 1957 році Завалля змінило адміністративно-територіальний статус: із села претворилося на селище міського типу.

З розпадом СРСР та переходом до ринкової економіки зменшилася потреба в заваллівському графіті. Виробництво скоротилося до 3 –4 тис. т на рік. Із скороченням виробництва почала скорочуватись кількість робочих місць.

В процесі приватизації майно комбінату було оцінено в 1143526 акцій, при вартості 25 руб. за одну. Згодом київська фірма «Кінто» скупила контрольний пакет акцій, а інший пакет залишився у власності державного підприємства– концерну «Укрцемент». 7% акцій залишився в руках трудового колективу.

Вартість майна ЗГК була оцінена в 285881 грн. Незабаром «Кінто» продало свої акції Людмилі Супрун. Після обрання останньої народним депутатом України вона передовірила свої акції А.Д.Соколову, керівнику товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Національний центр розвитку атомної енергетики». Соколов А.Д. був обраний головою спостережної ради підприємства, президентом -- Місютинський В.В.

Завдання: Як зараз називають старий графітовий кар'єр?

Назвіть місця, зображені на фотографіях